Ми можемо сказати без перебільшення, що цивілізація ніколи не перебувала під такою серйозною загрозою, як нині. Вандали, озброєні примітивною і відносно неефективною зброєю, знищили культуру античності в одному з куточків Європи. Але сьогодні ми бачимо, як цивілізація, об’єднана спільною історичною долею, хитається під ударами реакційних сил, озброєних усім арсеналом сучасних технологій. І ми аж ніяк не маємо на увазі виключно прийдешню світову війну. Навіть у «мирні» часи становище мистецтва й науки стало цілковито нестерпним.
Оскільки будь-яке філософське, соціологічне, наукове чи художнє відкриття походить від окремої людини (бо в ній задіяні суб’єктивні таланти для створення чогось, що об’єктивно збагачує культуру), воно є плодом дорогоцінної випадковості. Цебто, більш-менш спонтанним проявом необхідності. Такі відкриття не можна недооцінювати ні з погляду загального знання (яке інтерпретує існуючий світ), ні з погляду революційного знання (яке, з метою краще змінити світ, потребує точного аналізу законів, які визначають його рух). Зокрема ми не можемо залишатися байдужими до інтелектуальних умов, у яких відбувається творча діяльність; ми також не повинні забувати про необхідність цілком поважного ставлення до тих особливих законів, які регулюють інтелектуальну творчість.
У сучасному світі ми вимушені визнати, що умови, за яких можлива інтелектуальна творчість, зазнають дедалі масштабнішої руйнації. З цього неминуче випливає явна деградація не тільки творів мистецтва, але й самої «художньої» особистості. Гітлерівський режим, здихавшись усіх тих митців, чия творчість виражала найменшу (хай навіть поверхневу) симпатію до свободи, розжалував тих, хто досі згідний братися за перо чи пензель, до становища слуг режиму, чия задача – примусово прославляти його, слідуючи найубогішим естетичним канонам. Якщо вірити повідомленням, то така ж ситуація спостерігається і в Радянському Союзі, де термідоріанська реакція нині сягає свого апогею.
Само собою зрозуміло, що ми не поділяємо модний в теперішній час лозунг «Ні фашизму, ні комунізму!». Цей лозунг дуже добре підходить міщанському, консервативному й наляканому типажу, який чіпляється за обтріпані клаптики «демократичного» минулого. Теперішнє мистецтво не задовольняється опорою на різні готові моделі, воно прагне виразити внутрішні потреби людини й усього людства в його час. Теперішнє мистецтво не може не бути революційним, не прагнути до повної і радикальної перебудови суспільства. Воно зобов’язане бути таким, хоч би для того, аби визволити інтелектуальну творчість від сковуючих його кайданів і дати всьому людству можливість піднятися на ті висоти, котрих у минулому досягали лише одиничні генії. Ми усвідомлюємо, що тільки соціальна революція здатна розчистити путь для нової культури. Заразом ми відкидаємо всяку солідарність з бюрократією, що нині стоїть коло керма Радянського Союзу, оскільки, на наш погляд, вона становить собою не комунізм, а його підступного й небезпечного ворога.
Тоталітарний режим СРСР, діючи через так звані культурні організації, які він контролює в інших країнах, розповсюдив по всьому світу густу імлу, ворожу будь-яким духовним цінностям; імлу бруду і крові, у якій, прикриваючись маскою інтелектуалів і митців, загрузли ті люди, для яких підлабузництво стало професією, брехня за гроші – звичкою, а виправдання злочинів – джерелом задоволення. Офіційне мистецтво сталінізму, з безпрецедентним в історії нахабством, відображає їхні спроби надати благородного вигляду своїй найманській професії.
Описане ганебне заперечення принципів мистецтва викликає відразу в художньому світі. Це заперечення, до якого навіть рабські держави ніколи не насмілювалися дійти, мусить отримати рішуче й безкомпромісне засудження. Спротив письменників і художників – одна з сил, здатних зробити корисний внесок у дискредитацію і повалення режимів, які знищують не тільки право робітництва прагнути до кращого світу, але й усяке почуття благородства і навіть людської гідності.
Комуністична революція не боїться мистецтва. Вона усвідомлює, що роль художника в занепадницькому капіталістичному суспільстві визначається конфліктом між особистістю і різними ворожими їй соціальними формами. Самий лише цей факт, якщо художник усвідомлює це, робить його природним союзником революції. Процес сублімації, який тут вступає в дію і аналізується психоаналізом, спрямований на відновлення порушеної рівноваги між цілісним «его» та зовнішніми елементами, які воно відкидає. Це відновлення працює на благо «ідеалу самості», який мобілізує проти нестерпної нинішньої реальності всі ті сили внутрішнього світу, «Воно», які притаманні всім людям і постійно розвиваються. Потреба у визволенні, яку відчуває індивідуальний дух, повинна природним чином поєднатися з цією первісною необхідністю – потребою у визволенні людини.
Варто пригадати концепцію ролі письменника, розроблену молодим Марксом. «Письменник, – говорив він, – ясна річ, мусить заробляти гроші, щоб жити і писати, але він у жодному разі не мусить жити й писати заради заробітку… Письменник аніяк не розглядає свою творчість як засіб. Вона є самоціллю і настільки незначним засобом з його власного погляду та з погляду оточення, що за необхідності він жертвує своїм існуванням заради існування свого твору… Перша умова свободи друку полягає в тім, що вона не є комерційною діяльністю».
Сьогодні як ніколи доречно протиставити це твердження тим, хто прагне підкорити інтелектуальну діяльність цілям, що чужі їй самій, і під виглядом так званих державних інтересів диктувати теми мистецтву. Вільний вибір цих тем і відсутність яких-небудь обмежень у сфері творчості – ось ті права, на які митець властен претендувати як на невід’ємні. У сфері художньої творчості уява має визволитися від усяких обмежень і відкидати будь-які приводи для заковування себе. Тим, хто закликає нас, чи то сьогодні чи то завтра, погодитися з тим, аби мистецтво підкорялось дисциплині, яку ми вважаємо радикально несумісною з його природою, ми даємо категоричну відмову і повторюємо наш твердий намір відстоювати формулу повної свободи мистецтва.
Ми, звичайно, визнаємо, що революційна держава має право захищатися від контратаки буржуазії, навіть якщо та прикривається знаменом науки чи мистецтва. Але між цими вимушеними і тимчасовими заходами революційної самооборони і претензій на те, щоби диктувати умови інтелектуальній творчості, лежить прірва. Якщо для розвитку матеріальних виробничих сил революція вимушена встановити соціалістичний режим централізованого управління, то для розвитку інтелектуальної творчості з самого початку слід установити анархічний режим індивідуальної свободи. Жодної влади, жодного диктату, аніяких слідів командування! Тільки на ґрунті дружньої співпраці, без примусу ззовні, учені та митці зможуть виконувати свої задачі, найбільш далекосяжні, ніж коли-небудь раніше в історії.
У теперішню мить має бути ясно, що, обстоюючи свободу думки, ми не маємо наміру виправдовувати політичну байдужість і що ми в жодному разі не прагнемо відродити так зване «чисте мистецтво», котре, зазвичай, слугує вкрай нечистим цілям реакції. Ні, наше уявлення про роль мистецтва надто високе, аби позбавляти його впливу на долю суспільства. Ми вважаємо, що найвище завдання мистецтва в нашу епоху – активно і свідомо брати участь у підготовці революції. Але художник не може служити боротьбі за свободу, якщо він суб’єктивно не засвоїть її соціальний зміст, якщо він не відчує в самій глибині своєї душі її значення і драматизм і не буде вільно прагнути втілити свій внутрішній світ у своєму мистецтві.
У нинішній період агонії капіталізму як демократичного, так і фашистського, митець бачить, що йому загрожує втрата права на життя і на продовження творчої діяльності. Він бачить, що всі шляхи спілкування завалені уламками капіталістичного краху. Цілком природно, що він звертається до сталінських організацій, які дають йому надію на вихід з ізоляції. Але якщо він хоче уникнути повної деморалізації, він не може залишатися там через неспромогу донести до людей свою власну ідею і через принизливе плазування, якого ці організації вимагають від нього в обмін на певні матеріальні блага. Він повинен зрозуміти, що його місце – деінде, не серед тих, хто зраджує ділу революції та людства, а серед тих, хто з непохитною вірністю свідчить про революцію; серед тих, хто з цієї причини здатний довести її до кінця, а разом з нею – і до цілком вільного прояву всіх форм людського генія.
Метою нашого призову є пошук спільної платформи, на якій зможуть об’єднатися всі революційні письменники та художники, аби краще служити революції своїм мистецтвом і захищати свободу самого цього мистецтва від узурпаторів революції. Ми віримо, що найрізноманітніші естетичні, філософські та політичні течії можуть знайти тут спільну платформу. Марксисти тут можуть йти рука об руку з анархістами, за умови, що обидві сторони безкомпромісно відкидають реакційний дух поліцейського патруля, представлений Йосипом Сталіним та його поплічником Ґарсіа Олівером.
Ми прекрасно знаємо, що сьогодні по всьому світу розкидані тисячі й тисячі самотніх мислителів та митців, чиї голоси заглушує гучний хор дисциплінованих брехунів. Сотні невеликих місцевих журналів намагаються зібрати навколо себе молодіжні сили, шукаючи нові шляхи замість субсидій. Кожна прогресивна тенденція в мистецтві знищується фашизмом як «дегенеративна». Будь-яку вільну творчість сталінці називають «фашистською». Незалежне революційне мистецтво має зараз зібрати свої сили для боротьби проти реакційних переслідувань. Воно має голосно проголосити своє право на існування. Таке об’єднання сил є метою Міжнародної федерації незалежного революційного мистецтва, котру, як ми вважаємо, зараз необхідно створити.
Ми ні в якому разі не наполягаємо на кожній ідеї, викладеній у цьому маніфесті, який ми самі вважаємо лише першим кроком у цьому напрямку. Ми закликаємо кожного друга та захисника мистецтва, який усвідомлює необхідність цього призову, негайно висловити свою думку. Ми звертаємося з тим самим призовом до всіх лівих видань, готових взяти участь у створенні Міжнародної федерації та обговорити її завдання й методи діяльності.
Щойно будуть налагоджені перші міжнародні контакти через пресу та кореспонденцію, ми розпочнемо організацію місцевих і національних з’їздів у скромних масштабах. Завершальним етапом стане скликання світового з’їзду, який офіційно ознаменує створення Міжнародної федерації.
Наші цілі:
Незалежність мистецтва – заради революції.
Революція – заради повного звільнення мистецтва!
