Нд Тра 26, 2024
Неділя, 26 Травня, 2024

Україна проти російського вторгнення: напад з боку одного імперіалізму та шантаж з боку інших

29 лютого, 2024

Тарас Шевчук

Як ми визначили від початку, Україна веде національно-визвольну війну, будучи в становищі напівколоніальної країни. Саме тому вона об’єктивно протистоїть усім імперіалізмам та капіталістичній системі загалом. А українські народні маси — особливо робітничий клас — все частіше стикаються зі своїм буржуазним, проімперіалістичним та просіоністським політичним та військовим керівництвом, яке також також служить інтересам різних кланів місцевих олігархів. Через два роки після початку війни, опору вторгненню й окупації експлуатовані класи переживають болісний досвід і стоять перед великим завданням подолання хибних ілюзій щодо підтримки “Заходу” і руху до соціальної революції. При цьому сенс “соціалізму” для більшості тих, хто чинить опір окупантам, отруєний пам’яттю про сталінізм, який виродив і остаточно розвалив СРСР, а потім укотре зрадив українських робітників і народ, коли партії-спадкоємиці КПРС, як-от Компартія України або ПСПУ та інші союзники, у 2014 році підтримали російську анексію Криму чи виступили агентами вторгнення й поділу Донбасу. Тож, війна Росії проти України триває вже 10 років.

Збройний робітничий клас був тим найважливішим чинником, який дозволив Україні протягом двох років протистояти агресії однієї з найбільших військових держав. Саме ініціатива і самоорганізація мас зуміла відобразити вторгнення до столиці та Київської області і відкинути окупантів, що вторглися, до північного кордону країни. На Київщині та інших містах люди мобілізувалися з вимогою видати їм зброю. Спочатку уряд намагався контролювати видачу зброї. Але десятки тисяч українських трудящих записувалися у добровольці. Це змусило Раду ухвалити закон про володіння зброєю у зв’язку з військовою необхідністю. З березня 2022 року робітничий клас, мобілізований масово та добровільно, став основним соціальним суб’єктом бойових дій військ. Спочатку це була організація бригад територіальної оборони. Пізніше вони були централізовані та дисципліновані під військовим командуванням ЗСУ. Навіть незважаючи на ці трансформації та спотворення, за ці два роки ми стали свідками величезної жертовності власними життями для захисту справи свободи, що вже є історичним подвигом.

Весь цей величезний прогресивний процес наштовхується на першу перешкоду: уряд Зеленського, який є агентом імперіалістичної колонізації з боку США та ЄС. Цей уряд, який прийшов до влади у 2019 році, став другим — першим був олігарх Порошенко — після політики «демократичної» реакції, що проводилася імперіалістичною буржуазією, щоб відвернути величезні маси від повстання на Майдані, яке розгромило бонапартистську спробу президента Януковича і змусило його втекти і сховатися в Росії.

На початку 2022 року, напередодні вторгнення, Зеленський та його партія «Слуга народу» вже були глибоко дискредитовані неоліберальною політикою та втратою суверенітету країни. Коли почалося вторгнення, він отримав лише тимчасовий кредит довіри, вирішивши залишитися в країні і не бігти. Але в міру того як йшли роки війни та Україна переживала це випробування, питання про його роль глави держави у воюючій країні та недовіру до її внутрішньої та міжнародної політики ставали дедалі гострішими. Зрозуміло, цей уряд, який є агентом колонізації країни, не здатний гарантувати її територіальну цілісність.

Більше того, з жовтня минулого року, відкрита підтримка Зеленським геноцидної сіоністської окупації Палестини ще більше ізолювала боротьбу українського народу проти російської агресії та окупації, викликавши хвилю огиди серед народів Кавказу, які висловлювали активну солідарність з українським опором і навіть у 2022 році записувалися добровольцями до ЗСУ.

З іншого боку, з жовтня минулого року нові свідчення традиційної вбивчої ролі імперіалізму США та НАТО з його безумовною пріоритетною підтримкою сіоністського ката Нетаньяху відсувають на другий план шакала Путіна та його військові злочини та постійні бомбардування мирного населення України. І цією реальністю користується міжнародний медійний апарат, який фінансується рашистським режимом.

Авдіївка та відставка Залужного

Шантаж імперіалізму США і ЄС лежить в основі причин і чинників, які спровокували і провели операцію зі звільнення Залужного, а кілька тижнів потому змусили хаотично вивести українські війська з Авдіївки. Обидва факти тісно пов’язані між собою. Тому що Залужний своїми резонансними інтерв’ю імперіалістичним ЗМІ відкрив світові, що згаданий осінній «контрнаступ» на Півдні неможливо здійснити без літаків та якісної зміни озброєння. І він виправдовував свою постійну велику обережність на таких фронтах, як Бахмут чи Авдіївка, аби врятувати життя людей та мінімізувати втрати через постійну нестачу боєприпасів, зброї з новими технологіями та далекобійною артилерією. Із відставкою Залужного було замінено ще й значну кількість генералів. Хвилювання у збройних силах дали себе знати. Політична фігура Залужного — одна із найпопулярніших в Україні. Його звільнення з посади, без чіткого позначення нової позиції режиму, викликає нові спекуляції. Криза у військовому командуванні триває у розпал війни, яка потребує дедалі вищого бойового духу. І цей бойовий дух у всіх ланках командування зараз переживає не найкращі часи.

Щоб проілюструвати обурення військових ветеранів, дослівно відтворюю різкі висловлювання Романа Світана, полковника авіації у відставці, який з 2014 року воював роками, захищаючи Україну від російської агресії на Донбасі:

«Я два тижні говорив — якщо ми вийдемо з Авдіївки, то лише через те, що не вистачить боєприпасів. Це прописна істина. Такий укріпрайон залишити можна було лише з серйозних причин. Авіаційна компонента – це раз, друге – це повна відсутність снарядів. По всій лінії фронту відчуваються нині такий недолік. Звісно, винним у цьому є наше військово-політичне керівництво. Ми досі не маємо снарядів, причому всі 30 років незалежності України все керівництво не створило навіть серйозних запасів. А ті, які були, дали підірвати їх. І не створило виробництво снарядів досі.

Друга причина — нестача тієї допомоги, яку нам наші гаранти щодо Будапештського меморандуму мали надати. Це їхні питання — вони мають певні зобов’язання, які вони не виконали, прикриваючись внутрішньополітичними іграми, практично подарували Авдіївку путіну перед виборами, створивши йому лайтові умови перевиборів як таких. Але це все, найімовірніше, якісь домовленості у Байдена є однозначно з Путіним через Бернса і Салівана, великі любителі російської горілки.

І, зрештою, ми втрачаємо території, ми втрачаємо потужний серйозний укріпрайон і плацдарм для подальшого звільнення Донбасу. Ми втратили, що важливо, життя наших захисників, які могли б утримувати цей плацдарм і, в принципі, виконати подальші дії. Нині все набагато гірше – втратили і територію, і життя, і ще потім у 10 разів більше втратимо сил і коштів, щоб звільнити загублені позиції»…

Нового воєначальника Олександра Сирського називають «м’ясником», тому що для досягнення військових цілей він віддає накази залізною рукою, жертвуючи життям та військовою технікою, армією в умовах нав’язаного імперіалізмом дефіциту озброєння. У цьому сенсі Сирський, як і Зеленський, видається більш придатним для збоченої імперіалістичної політики, відображеної в міжнародних засобах масової інформації, яка, з одного боку, наголошує на військових невдачах України — таких як Авдіївка — і приховує той факт, що вони викликані практичним припиненням військових постачань. І так триває вже кілька місяців, сподіваючись змусити значну частину українських мас погодитися на територіальні поступки Росії, на яких вони наполягають уже рік. Але поки що понад 75 % українців майже в усіх регіонах відкидають таку можливість.

Робочий клас – авангард збройного захисту незалежності країни. Але ми бачимо протилежне від репресивного апарату буржуазної держави! Так відбувається зі штабом ОМОНу міста Дніпро, столиці Дніпропетровської області, військовослужбовці якого відмовилися йти на фронт під приводом «відсутності бойової підготовки», коли ці фахівці «охорони громадського порядку» носять зброю та тренуються у бою, щоб жорстоко протистояти робочим та народним демонстраціям. І це не поодинокий випадок.

Імперіалістична колонізація посилює кризу українського режиму

Тиск із боку США, ЄС та МВФ породжує кризи не лише у військовій сфері, а й у всіх інститутах режиму. Що ж, криза після революції на Майдані в 2014 році була відвернена і пом’якшена, але не закрита. І начебто все вказує на те, що ми вступаємо в нове загострення після звільнення Залужного з посади Головнокомандувача ЗСУ. І на це впливають погіршення умов життя та зростання економічної та соціальної нерівності за ці два роки. Криза на фронті та криза в тилу. І необмежене збільшення імперіалістичного пограбування, особливо природних ресурсів та родючих земель. Факт цього пограбування: 2,8 млн га родючих земель, порівнянне з третиною території, окупованої Росією, належать та експлуатуються такими імперіалістичними корпораціями, як: Kernel та молочно-промисловий MMK з Люксембургу, TNA Corporate Solution та NCH Capital зі США, Astarta Голландії, Saudi PIF із Саудівської Аравії та кілька корпорацій зі штаб-квартирою на Кіпрі, капітал яких швидше за все пов’язаний із українськими олігархами.

Російська Федерація: хибний образ міцності режиму ФСБ-Путіна

Співучасть імперіалізму в агресії путінського режиму проти України стала очевидною у 2014 році, коли Росія анексувала Крим за допомогою спецоперації, а імперіалізм вдав, що «це було демократичне рішення російської більшості». Він продовжив переговори та «Мінські угоди», які також узаконили поділ Донбасу. Тепер, перед лицем великомасштабного російського вторгнення, яке спровокувало найбільшу війну в Європі з часів Другої світової війни, ця співучасть імперіалізму стає вдвічі очевидною, починаючи з постійних порушень «санкцій», встановлених імперіалістичними установами, їх власними корпораціями та дочірніми компаніями, які продовжували і навіть розширювали свій бізнес із Росією. А також, незважаючи на крихкість Росії, що виявляється у суто військовій сфері, імперіалізм ліпить хибний образ сили окупанта України, який транслюється у всіх світових ЗМІ. Або турбота та увага, проявлені всіма державами у червні 2023 року, коли спалахнув військовий заколот Пригожина та його найманців, який вразив путінський режим.

Режим ФСБ, який переважає в Російській Федерації, відносно оговтався від цього моменту крайньої крихкості. Пригожин офіційно «загинув в авіакатастрофі», його військову компанію «Вагнер» розпустили і в багато воєначальників, підозрюваних у причетності до заколоту, доля невідома. Але нестабільність виражається в тому, що з огляду на близькість президентських виборів, на яких Путін балотується на новий термін до 2030 року, всі кандидати в президенти можуть являти собою якийсь “неофіційний” канал вираження невдоволення всередині режиму. А вбивство головного опозиціонера Олексія Навального, який відбував тривалий термін за Полярним колом, є “чітким сигналом”, що відображає скоріше слабкість, ніж силу цього режиму.

За кілька днів після цієї події, коли світові ЗМІ все ще обговорювали Навального, раптово помер 35-річний Іван Сєчін. Причиною смерті назвали діагноз: відрив тромбу; парадоксально, але це той самий діагноз, що й у Навального. Хто цей юнак, який помер на своїй «дачі», розташованій в обраному районі, призначеному лише для еліти? Він — син Ігоря Сечіна, директора нафтової компанії «Роснефть» та одного з олігархів із найближчого оточення Путіна. Ігор Сєчін в обхід державних служб доручив розслідування смерті сина службам безпеки нафтової компанії. Вкотре путінський режим демонструє свій «політичний канібалізм».

Для російських мас тяготи цієї зими помножилися. Незважаючи на величезні доходи в іноземній валюті від експорту газу, нафти, хімічних добрив та врожаю зерна, більшість яких вкрадено з України, ці ресурси спрямовуються до бюджету величезної військової машини та промисловості. Це призводить до зростаючої бідності та поневірянь, колосального дефіциту витрат на охорону здоров’я та освіту. Крім того, цієї зими виникли серйозні проблеми з постачанням основних продуктів харчування, такі як яйця, що викликало невдоволення. З іншого боку, погіршення інфраструктури залишило десятки тисяч людей у житлових районах без тепла. Таким чином, навіть з урахуванням репресивного режиму, у великих центрах, таких як велике та густонаселене Підмосков’я, пройшли відносно великі акції протесту. Хоча ми не можемо говорити про широкий протестний рух, криза і соціальний протест, що зароджується, обумовлені тим, що війна забрала 350 000 життів (не рахуючи тисяч убитих найманцями) і ще сотні тисяч скалічених. Це факти, які більше не можна приховувати під збоченим псевдонімом спеціальної військової операції. Напередодні виборів режим уникає говорити про масове вербування і віддає перевагу полюванню за робітниками-мігрантами та вербуванням контрактників у периферійних регіонах.

Великоросійське гноблення безлічі інших національностей є важливим фактором, що вказує на одне з найбільш вразливих протиріч Російської Федерації. Війна до крайності загострила історичне придушення десятків неросійських народів та національностей РФ, з масовою відправкою чоловіків на фронт, що у ряді випадків являло собою етнічне винищення. Зростаюча втома і ненависть гостро проявляються у різних частинах великої географії Росії. У 2022 році це був Дагестан, потім Якутія та ін. Найостаннішим спалахом стали зіткнення в республіці Башкортостан, на Уралі, великої народності, відомої як башкири, що переважно сповідує мусульманство. Серед замерзлого степу відбулися багатотисячні мітинги та криваві зіткнення з ОМОНом через арешт і засудження за сфальшованим судом башкирського національного активіста, який виступає проти гірничодобувних мегапроектів.

Ми не бачимо, як мінімум у короткостроковій перспективі, виникнення масового руху та протестів. Однак режим ФСБ-Путіна стикається з глибокою кризою, яка здається майже прихованою від більшості світу через співучасть усіх імперіалістів у різних і навіть суперечливих внутрішніх та геополітичних мотивах.

Гра інтересів у контексті кризи світового порядку

Детальний їх опис не є метою даної нотатки. Але мотиви США були давно сформульовані старим контрреволюційним ідеологом Генрі Кісінджером. Він попереджав, що гучна поразка Путіна може призвести до дестабілізації величезного євразійського простору, що ще більше ускладнить підтримку гегемонії американців. Сіоністська окупація сектору Гази та геноцид у Палестині, розв’язаний із жовтня минулого року, зачіпають усю територію Близького Сходу, і це поглиблює кризу двопартійного режиму в США, ще більше послаблює намір Байдена переобратися на другий термін і дає більше можливостей шантажу Республіканської партії, яка може припинити допомогу Україні та дати волю бажанням Трампа. Імперіалізм ЄС продовжує залежати від російських енергоносіїв і палива, а також від торгівлі з Китаєм. З іншого боку, значна частина держав ЄС бойкотує імпорт сільськогосподарської продукції та базових галузей промисловості з України. А для Китаю сталість путінського режиму є можливістю імпортувати нафту і газ за вигідними цінами, розширювати свої ринки на території РФ і просунутися в колонізації колишніх радянських республік Середньої Азії.

Коротше кажучи, Росія не є невразливою для затяжної війни. Ця війна – протистояння двох слабкостей, а не двох сил. Іншими словами, хто з них здатний витримати тривалі жертви.

Західні імперіалісти, які чинять тиск на київську маріонетку, роблять ставку на деморалізацію українського опору

Ті з нас, хто знає і бореться з безмежним лицемірством імперіалістів, від самого початку вторгнення стверджували, що удавана “підтримка України” з боку “демократичного Заходу” була підпорядкована його заявці на світовий порядок, який перебуває у кризі гегемонії, і меті колонізації України або того, що від неї залишиться. У цьому сенсі здійснювалася доктрина Кіссінджера про розподіл України, щоб запобігти краху путінського режиму.

Вашингтон і НАТО під найабсурднішими приводами бойкотували надання літаків F-16 і наступальних озброєнь великої дальності. А в Києві здійснюється інша частина доктрини. Нападки режиму (українського уряду і парламенту) на умови життя робітничого класу і права профспілок в Україні з новим проектом КЗпП, Кодексом законів про працю і новим законом про військову службу в ЗСУ.

Реакції мас на цю ситуацію не змусила на себе чекати

Рухи та організація солдатських сімей зростають, вимагаючи ротації воюючих та скорочення терміну служби на фронті до 18 місяців (зараз це 36 місяців), щоб дати можливість іншим солдатам боротися на фронті. Знайомі фахівці запевняють, що якщо ротацію провести без привілеїв, що викликають роздратування, то загальна чисельність військ дозволить це зробити. Активізувалися акції протесту студентів та жителів міст з економічними та соціальними вимогами, спричиненими тяготами війни. Відчайдушні акти індивідуального насильства також мали місце у приміщеннях мерій, які набувають безліч виразів солідарності з цими інцидентами. Що виражає зростаючу соціальну напруженість.

Тим часом на фабриках та підприємствах пошуки робітників для мобілізації стають дедалі частішими та ретельнішими. А в цей же час розгоряються корупційні скандали через проплачені випадки ухилення від сплати податків з боку найбагатших соціальних верств.

Різні верстви мас чинять опір, як можуть, але вони поки що розсіяні. Серед профспілок відзначимо КВПУ, Конфедерацію вільних профспілок України, до якої входить Незалежна спілка гірників України, НПГУ, та її активних шахтарів, що видобувають вугілля, залізо та уран, які, хоч і зменшились у чисельності через закриття шахт та гірничо-збагачувальних комбінатів, але зберегли традиції боротьби, оскільки протистояли приватизації 1990-х років. І вони вже протистояли Зеленському у 2020 році, організовуючи страйки та мобілізації. Відзначимо також Вільну профспілку залізничників України (також у складі КВПУ), яка відіграє дуже важливу роль у пасажирських і вантажних перевезеннях. Усі вони прямо заявляють, що новий законопроєкт веде до створення “рабського” кодексу, що суперечить усім міжнародним конвенціям МОП і законам “демократичної” Європи, до яких прагне уряд Зеленського.

Уроки воєнних років: тільки робітничий клас може призвести до перемоги

Те, що Лев Троцький заявив 85 років тому з абсолютною ясністю з українського питання, підтверджується ще раз:

«Четвертий Інтернаціонал зобов’язаний усвідомити величезну важливість українського питання для доль не лише Південного Сходу і Сходу Європи, а й Європи в цілому. Справа йде про народ, який довів свою життєву силу, дорівнює за чисельністю населенню Франції, займає виключно багату територію, вкрай важливу, до того ж, у стратегічному відношенні. Питання про долю України поставлене на все зростання. Потрібне ясне і виразне гасло, що відповідає новій обстановці. Я думаю, що таким гаслом може бути лише: Єдина вільна і незалежна робітничо-селянська радянська Україна!».

У цій перспективі нам необхідно об’єднати національно-визвольну війну із боротьбою за політичну незалежність робітничого класу, за його соціальне визволення. І саме цього поєднання бояться Путін та решта імперіалістів. Тому що історія довела, що період незалежної України розпочався із радянської революції 1917 року. А справжня незалежність — єдина відома в історії країни — була досягнута лише з владою озброєного українського робітничого класу та селянства та чіткою політикою національного самовизначення, яку проводили більшовики.

Програма дій для руху до перемоги

Ця війна покликана звільнити країну та вигнати окупантів. Якщо робітничий клас перебуває на передовій, то робітничий клас має ухвалити рішення і про владу в Києві. Ми проти того факту, що війна стала бізнесом олігархів та іноземних корпорацій. Досить привілеїв! Нехай кожен вкладається у війну! Сотні тисяч робітників замерзають в окопах на фронті, а в тилу компанії звільняють робітників і вдвічі скорочують зарплати. Тим часом міністри та депутати розробляють закони, спрямовані на збільшення капіталістичних прибутків.

Поставити всі ресурси країни на службу військової перемоги над окупантами! Пріоритет ресурсів для солдатів і бригад територіальної оборони! Повна зарплата і захист усієї наявної в галузі робочої сили! Націоналізація всіх компаній, пов’язаних із національною обороною, під контролем робітників!

Припинити свавілля командирів! Поважати солдатів, які ризикують життям в окопах із малою кількістю боєприпасів! Забезпечити бригади територіальної оборони на рівних умовах! Досі українські військові перемоги здобуваються лише завдяки самопожертві та зусиллям трудового народу. Люди знають, що «Захід» їх підвів. Те небагато з обіцяного озброєння надійшло із затримками, дефіцитом і здебільшого бракованим. Ми вимагаємо для України винищувачі та зброю!

Боротьба з корупцією силами тих, хто перебуває на передовій! Усі закупівлі збройних сил під контролем виборних солдатських комітетів у самих частинах! Ресурси для війни з окупантами, як зовнішніми, так і внутрішніми, розбазарюються наживою, корупцією та розграбуванням державної власності! Уряд не бореться з корупцією, бо сам є її частиною. Воно звільняє з посади одних чиновників та замінює їх іншими, такими ж корумпованими чи нездатними. Ресурси є. Народ масово збирає кошти на армію, вимагає пенсій для сімей загиблих та безкоштовної допомоги пораненим та їхнім родинам!

Нема виплати зовнішнього боргу! Україна перебуває у стані війни проти імперіалістичного вторгнення та геноцидної окупації диктатури. Вимагаємо від МВФ та Європейського банку списання зовнішнього боргу! Викриваємо лицемірство імперіалістичних держав, які заявляють про підтримку, але готуються збирати гроші, як лихварі.

Жодного членства в НАТО чи ЄС! Під час війни НАТО ясно показало, що «матеріальна допомога» не відповідає нагальним потребам українського опору, і це тому, що така «допомога» насправді відповідає інтересам європейського та американського імперіалізму і спрямована на заміну панування російського режиму на неокупованій частині України пануванням ЄС. Плани «реконструкції», узгоджені між Зеленським, ЄС та МВФ, поглиблять колоніальне панування української держави. Саме тому важливо захищати територіальну цілісність справді єдиної, незалежної та вільної України.

Експропріація всіх активів російських олігархів та компаній, пов’язаних із режимом Путіна в Україні! Обурливий парадокс полягає в тому, що після вторгнення Росії в Україну не всі значні активи її численних олігархів у країні були експропрійовані. Це дозволило б нам отримати необхідні ресурси, не збільшуючи боргів перед іноземцями, досягти гідних умов для солдатів на фронті та людей у тилу.

За самостійну політичну організацію робітничого класу! Тільки український робітничий клас, у союзі з рештою європейського та світового пролетаріату – і особливо апелюючи до солідарності робітників Білорусі, а також Росії – може забезпечити виконання цих завдань національної оборони у своїх руках та призвести до перемоги.

Міжнародна робоча та народна солідарність

Це єдина ефективна та послідовна підтримка позитивного вирішення цієї війни та запобігання деморалізації. Наша мета — щоб робітничий клас, який є головним соціальним суб’єктом визвольної війни, став творцем політичного суб’єкта, революційної робітничої партії незалежної України з урядом трудящих міста та села.

Щоб посилити опір українських робітників, ми маємо продовжувати розвивати та координувати всі поточні міжнародні ініціативи солідарності робітничого класу, такі як Міжнародна мережа солідарності профспілок RSISL, Європейська мережа солідарності з Україною та Мережа солідарності з Україною у США.

І ця міжнародна класова солідарність показує, що націоналізм (хоч би якого знака він був) демонструє своє безсилля, оскільки він призводить лише до поневолення іншими імперіалістичними державами та інститутами.

Check out our other content

Больше материалов