Майкл Шрайбер
28 березня у США відбулися масштабні антивоєнні мітинги під назвою «Без королів» (No Kings). Це був наймасовіший одноденний протест в історії країни. Величезна кількість людей вийшла на вулиці через рішуче невдоволення війною проти Ірану, а також облавами на іммігрантів, які проводить ICE.
Протест наочно показав, що мільйони людей готові перейти до активних дій проти авторитарної та руйнівної політики адміністрації Трампа.
Водночас акції руху «Без королів» (або, як його альтернативно називають, «Без тиранів»; No Kings / No Tyrants) відбулися щонайменше в 15 інших країнах. Люди виходили на вулиці не тільки, щоби протистояти ультраправим рухам й авторитарним політикам (часто пов’язаним із рухом MAGA), а й на знак протесту проти війни Трампа з Іраном. Близько 500 000 людей взяли участь в антифашистському марші в Лондоні; протести також відбулися в Римі, Парижі, Мадриді, Мехіко, Амстердамі, Сіднеї, Токіо, Берліні, Торонто й інших великих містах.
Масштаб і географія протестів у США були вражаючими. Понад 8 мільйонів людей вийшли на марші у більш ніж 3300 містах, передмістях і невеликих населених пунктах у всіх штатах. Організатори «Без королів» повідомили, що дві третини учасників, які записалися до їхніх списків, живуть у малих містах або сільській місцевості. Цього разу на протестах було на 40% більше селян, якщо порівняти з попередніми акціями в жовтні.
Співзасновниця організації Indivisible (ключової групи в коаліції «Без королів») Лія Ґрінберґ прокоментувала цю статистику в інтерв’ю Democracy Now!: «На цьому марші ми бачимо […] що опір Трампу та MAGA шириться дедалі далі й глибше; проникає в “червоні” [республіканські] та сільські райони сильніше, ніж будь-коли раніше, зокрема й у перший термін Трампа».
Це була вже четверта загальнонаціональна мобілізація відтоді, як Трамп заступив на другий термін. Кожна нова хвиля протестів ставала масштабнішою за попередню. Близько 3 мільйонів людей узяли участь в акції Hands Off у квітні 2025 року; за нею відбулися мітинги «Без королів» у червні 2025 року (5 мільйонів учасників) і в жовтні 2025 року (7 мільйонів учасників) – і всі ці показники були знову перевершені минулої суботи, коли на вулиці вийшло понад 8 мільйонів людей.
Indivisible, основний загальнонаціональний координатор мітингів «Без королів», висунув гасло: «Ні ICE, ні війнам, ні королям». Кожна з цих тем була широко представлена на саморобних плакатах учасників. Indivisible виникла 2016 року як об’єднання людей, пов’язаних із кампанією Берні Сандерса і так званого «прогресивного» крила Демократичної партії; відтоді вона виросла до мережі з тисяч місцевих організацій. Серед інших ключових сил в альянсі «Без королів»: 50501, MoveOn, American Civil Liberties Union, Public Citizen і десятки інших організацій, включно з деякими загальнонаціональними профспілками. Загалом по країні близько 500 груп виступили організаторами та спонсорами акцій.
Величезні натовпи у великих містах
Явка в найбільших містах була колосальною. За даними організаторів, близько 200 000 людей узяли участь у центральному заході в Сент-Полі, попри сильний холод і пронизливий вітер. «Це стало найбільшою акцією в історії штату Міннесота», заявив зі сцени співзасновник Indivisible Езра Левін. Мітинг відбувся біля Капітолію Міннесоти на знак солідарності з жителями штату, які кількома місяцями раніше мобілізувалися проти ICE.
Ведуча мітингу, комедіантка Лізз Вінстед (співавторка The Daily Show і засновниця Abortion Access Front [Фронту доступу до абортів]), заявила: «Ви вигнали з цього штату чисте зло […] Ви вигнали “кишенькового” фашиста Ґреґа Бовіно [колишній очільник Прикордонного патруля США]. Ви вигнали злобну Крісті Ноем [ексміністерка внутрішньої безпеки]. Настільки злобну, що я вже починаю думати, що її собака сама покінчила з собою» [Йдеться про те, що Крісті Ноем зізналася, що застрелила свого собаку, вважаючи його «непридатним» для полювання].
Брюс Спрінґстін виконав свою пісню Streets of Minneapolis, натхненну січневими вбивствами Рене Ґуд і Алекса Претті імміграційними агентами. У вступному слові Спрінґстін висловив скорботу з приводу загибелі Ґуд і Претті, але зазначив, що триваючий опір ICE дає надію всій країні. Він завершив виступ словами: «Цей реакційний кошмар і ці вторгнення в американські міста – не пройдуть!».
Джоан Баез і Меґґі Роджерс виконали пісню The Times They Are A-Changin’. Баез розповіла, що вперше співала її на Вашингтонському марші разом із Мартіном Лютером-Кінґом молодшим: «Для мене честь чинити опір сьогодні разом із вами – у цьому місті, в цей день, у цей момент», — сказала вона. «Дякую тобі, Міннеаполісе».
Великі марші відбулися в усіх п’яти районах Нью-Йорка; головний із них на Мангеттені розтягнувся більш ніж на милю вздовж 7-ї авеню та через Таймс-сквер. За твердженням організаторів, у мангеттенському марші взяли участь близько 350 000 людей. Близько 180 000 заповнили парк Бостон-коммон (за оцінками як поліції, так і організаторів). Попередні підрахунки Indivisible оцінювали кількість учасників у Сієтлі в 90 000-100 000, а в Лос-Анджелесі очікувалося понад 100 000 осіб. Поліція повідомила, що в Сан-Дієго на марш вийшли 40 000 людей.
Десятки тисяч пройшли маршем у Вашингтоні, перейшовши міст від Арлінгтонського національного цвинтаря (де Трамп має намір збудувати гігантську тріумфальну арку) повз Меморіал Лінкольна до Національної алеї. На плакатах було написано: «Зніми корону, клоуне!» і «Зміна режиму почнеться вдома!».
Різні оцінки кількості учасників у Філадельфії коливаються від 40 000 до 80 000. Загальна кількість, імовірно, була меншою, ніж на мобілізаціях «Без королів» минулого року; можливо, частково через те, що цього разу додаткові марші відбулися в передмістях і невеликих містах, а також через незвично холодну погоду. Автор поспілкувався з жінкою на марші у Філадельфії, яка розповіла, що її син, військовослужбовець армії, був направлений до Бахрейну. Вона явно боялася, що погрози Трампа щодо можливого введення американських військ на територію Ірану можуть бути реалізовані, і її син невдовзі буде залучений до операції.
Кілька великих демонстрацій відбулися в районі затоки Сан-Франциско (20 000 учасників в Окленді і від 60 000 до 100 000 у м. Сан-Франциско). Активісти «Голосу робітництва» у Сан-Хосе повідомляють, що в акції в цьому місті взяли участь близько 10 000 осіб: «Ми поговорили з багатьма з них; коли ми запитували, що привело їх на вулиці, вони відповідали “усе!”. Ми обговорювали, скільки коштує війна і як ці кошти можна було б спрямувати на охорону здоров’я та освіту».
Більшість джерел вказує, що близько 200 000 людей вийшли на марш у Чикаго; колона розтягнулася більш ніж на милю. За словами кореспондента «Голосу робітництва» у Чикаго, натовп здавався меншим, ніж у жовтні минулого року, коли акція проходила невдовзі після введення в місто Національної гвардії. Водночас, як він зазначив, «плакати були більш політично гострими», а сам натовп — молодшим: «Гасла переважно стосувалися ліквідації ICE та протистояння війні з Іраном».
По всій країні багато учасників виступали на захист прав іммігрантів. На маршах часто лунали гасла «ICE –негайно геть!» та більш грубе «Fuck ICE». Необхідність захисту громадянських свобод і демократії також стала однією з центральних тем, відображених у плакатах, вигуках і інтерв’ю.
Багато плакатів були присвячені економічним проблемам, із якими стикаються пролетарі. Ще до війни з Іраном люди дедалі більше страждали від зростання цін на продукти й інші необхідні товари, скорочення ринку праці та значних урізань державних витрат на соціальні програми. Плакати нагадували: «Пальне уже коштує понад $4!». Інше поширене гасло звучало так: «Гроші – на охорону здоров’я, а не на війну!». В Атланті, де група профспілкових лідерів очолила колону з тисяч учасників, які прямували до Капітолію Джорджії, демонстранти вимагали встановити мінімальну зарплату на рівні $25 за годину.
Сам Дональд Трамп часто ставав прямою мішенню гасел на плакатах. Це відображало різке падіння його рейтингів. Опитування Reuters/Ipsos, проведене з 20 по 23 березня, показало, що 62% не схвалюють його діяльність; схвалюють – 36%. Середнє значення опитувань, опубліковане The New York Times, станом на 27 березня становило 40% схвалення і 56% несхвалення.
Багато учасників критикували корупцію Трампа, нарцисизм, мілітаризм, брехню, звинувачення в сексуальних домаганнях і зв’язки з педофілами (зокрема з Джеффрі Епштейном), а також політику проти трансґендерних людей і расизм. На одному плакаті в Сент-Полі до обличчя Трампа був домальований маленький квадратний вус і написано: «Хайль Трамп!». В Індіанополсі вимагали: «Не дозволяйте розбещувачу розпочати Третю світову!». Жінка в Атланті держала такий плакат: «Злочинець, одружений з іммігранткою, скаржиться на іммігрантів і злочинців». Були й інші гасла: «Зробимо Америку знову доброю!», «Зробимо гільйотину знову великою!», «Жодних фальшивих королів!», а також просте «Ганьба!».
Демократична партія
Члени Демократичної партії часто виступали на мітингах «Без королів». Наприклад, на центральній акції в Сент-Полі виступили щонайменше шість обраних демократів, включно з губернатором Тімом Волзом, віцегубернаторкою Пеґґі Фленаґам та конгресвумен Ільхан Омар, а також сенатором Берні Сандерсом (який формально є незалежним, але співпрацює з демократами). Помітна роль демократів на цих мітингах не випадкова: великі організатори мобілізацій нині зосереджуються на проміжних виборах, розраховуючи підтримувати кандидатів Демпартії, щоб повернути контроль над обома палатами Конгресу.
Водночас Indivisible закликає свої осередки підтримувати й просувати кандидатів, «які поділяють ваші цінності», та випускає інструкції, як це робити. На практиці йдеться переважно про кандидатів від Демпартії, оскільки обмеження виборчої системи ускладнюють участь кандидатів поза двома основними партіями. Крім того, для перемоги на виборах зазвичай потрібне значне фінансування, що робить більшість політиків (як демократів, так і республіканців) залежними від заможних донорів.
Однак підтримка кандидатів від Демпартії або інших великих партій накладає обмеження на розвиток руху, його вимоги та стратегію. Демократична партія, як і республіканці, представляє інтереси американського капіталістичного класу і чинить опір вимогам, які можуть порушити звичне функціонування системи. Наприклад, більшість демократів у Конгресі підтримали військовий бюджет майже в 1 трильйон доларів і регулярно схвалювали заходи з депортації та «закриття кордону». Вони відкидали вимоги щодо ліквідації ICE, обмежуючись пропозиціями поміркованих реформ – такими як носіння нагрудних камер, судові повістки та відмова від масок. Демократи йдуть на серйозні поступки лише тоді, коли тиск масового руху або мобілізованого робітничого класу стає достатньо сильним.
Роль профспілок
AFL-CIO, Національна асоціація освіти, Міжнародна спілка працівників сфери послуг, Американська федерація вчителів та AFSCME – усі вони активно підтримали «Без королів». До них приєдналися Unite HERE, UE (профспілка працівників електроніки, радіо та машинобудування), профспілка поштових працівників, Профспілка працівників зв’язку Америки, а також низка міських і регіональних профспілкових об’єднань.
У січні, на піку рейдів ICE та насильства в Міннесоті, президентка Національної асоціації освіти Бекі Прінґл заявила: «Освітяни знають, що ICE – не місце в наших школах. Їхня присутність викликає страх у студентів і місцевих спільнот. Як учителі, ми маємо моральний і професійний обов’язок захищати кожного учня, незалежно від того, де він народився. Саме тому тримільйонна Національна асоціація освіти співпрацює з коаліцією «Без королів»; об’єднується з батьками, сусідами та релігійними лідерами для мобілізації проти жорстокості, яку ми спостерігаємо в Міннеаполісі та по всій країні».
Водночас президентка AFL-CIO Ліз Шулер виступила із заявою на підтримку руху «Без королів» і різко розкритикувала антиробітничу політику Дональда Трампа. Вона зазначила: «Адміністрація Трампа здійснила найбільшу в історії атаку на профспілки, завдала удару по гідних робочих місцях по всій країні, розгорнула жорстокий наступ на іммігрантів, позбавила мільйони людей доступу до охорони здоров’я, поставила під загрозу життєво важливі послуги, на які покладаються трудящі родини, і загрожує нашим фундаментальним свободам».
Минулого місяця Шулер знову опублікувала цю заяву, завершивши її словами: «Профспілковий рух діє і дає відсіч! Члени профспілок по всій країні вийдуть на вулиці в суботу, 28 березня, у День “Без королів”, щоб чітко заявити: наш уряд не підкоряється королю – він підкоряється трудящим».
Однак, попри гучні заяви підтримки з боку профспілкового керівництва, лише небагато профспілок здійснили реальні кроки для мобілізації своїх членів на участь у маршах. AFSCME розмістила інформацію про День «Без королів» на своєму сайті та поширила листівки про події 28 березня, але більшість профспілок не зробили навіть цього. Великі індустріальні об’єднання, такі як сталеливарники, автопром, транспортники і Teamsters, вочевидь, загалом проігнорували акції (принаймні на загальнонаціональному рівні).
У більшості міст організовані колони робітників під профспілковими прапорами були рідкістю або взагалі були відсутні. Тому сила організованого робітничого класу, яка могла б надати руху проти реакційної політики адміністрації Трампа реальної потужності, залишається значною мірою нереалізованою.
Підготовка до «Твердого Першотравня»
Групи, що входять до коаліції «Без королів», тепер закликають до мобілізації на акцію «Твердий Першотравень» [May Day Strong]. Акція організовується під трьома гаслами: «Ні роботи, ні навчання, ні покупок» [заклик до масової зупинки звичного життя – не працювати, не навчатися і не робити покупки на знак протесту].
Окрім Indivisible, про мобілізацію заявили кілька великих профспілок, зокрема Американська федерація вчителів, Американське об’єднання університетських професорів, Національна асоціація освіти, Об’єднання працівників Starbucks та Профспілка електроніки. За даними Payday Report, «десятки місцевих профспілкових організацій, включно з Північнокаролінською AFL-CIO, Радою праці Мілвокі та UFCW 3000, підтримали першотравневі акції».
Чиказька профспілка вчителів домагається, щоби мер і рада з освіти оголосили 1 травня «Днем громадянської дії». Віцепрезидент профспілки Джексон Поттер заявив: «Якщо ми хочемо зберегти демократію до проміжних виборів у листопаді, зберегти державні школи з якісною освітою та профспілки, що захищають права працівників, то кожен чикажець має стати на захист своїх переконань і показати авторитарному мільярдеру у Вашингтоні, що коли він порушує правила, ми не будемо робити вигляд, що все йде як завжди».
Акція «Твердий Першотравень» натхнена протестом 23 січня в Міннесоті, коли мешканці відмовилися виходити на роботу й навчання на знак протесту проти ICE. Тоді акцію підтримали великі профспілки та федерації праці штату, і від 75 000 до 100 000 осіб пройшли маршем по Міннеаполісу. Вона також відсилає до страйку іммігрантів 1 травня 2006 року, в якому брали участь мільйони трудящих по всій країні.
Виступаючи 31 березня на онлайн-зустрічі після акцій «Без королів», Нейді Домінґес, виконавча директорка Organized Power in Numbers, заявила, що торік на 1 травня було заплановано понад 1300 акцій, і цього року їх буде ще більше. У центрі уваги гасла на кшталт «Ширте демократію, а не владу корпорацій», «Ні ICE!», «Ні війні!», «Оподаткуємо багатих!», «Руки геть від нашого голосу!».
Лідер Indivisible Езра Левін на мітингу 28 березня в Сент-Полі висловив ту саму думку: «Наступна загальнонаціональна дія нашого руху буде не просто черговим протестом. Це тактична ескалація. Це економічна демонстрація сили, натхненна міннесотським Днем правди і дії [23 січня]. Ми всі бачили, як тисячі вчителів і медсестер, громадських і релігійних лідерів вийшли на вулиці в лютий мороз і показали, що не збираються миритися зі звичним порядком речей, поки загони таємної поліції вбивають людей на вулицях. Це необхідно реалізувати по всій країні».
«Отже, 1 травня, у День праці, по всій країні ми говоримо: “Жодного звичного життя! Ні роботи, ні навчання, ні покупок!”. Ми вийдемо й заявимо: “Працівники – вище за мільярдерів і королів!”».
Необхідність демократичного формування коаліцій
Після попередньої мобілізації «Без королів» у жовтні ми писали: «Схоже, організатори роблять крок уперед, намагаючись вибудовувати партнерства з місцевими низовими активістськими організаціями по всій країні. Одначе справжні коаліції формуються тоді, коли люди відчувають, що мають реальний голос у прийнятті рішень, і коли курс дій визначається демократично.
Більш того, лідери коаліцій повинні представляти учасників і бути їм підзвітними. На жаль, наразі національне керівництво альянсу «Без королів» залишається непрозорим (його ніхто не обирав), а рішення про те, що, коли і як робити, вочевидь, ухвалюються згори донизу».
Сьогодні поширення місцевих осередків Indivisible, 50501 («50 протестів, 50 штатів, 1 день» – мережа низових протестних ініціатив у США) та інших груп свідчить про те, що демократичне планування й організація тривають на локальному рівні по всій країні. Проте ці осередки найбільш помітні в невеликих громадах і переважно займаються підготовкою відносно невеликих локальних акцій. Судячи з усього, великі марші та мітинги в мегаполісах і далі плануються заздалегідь і значною мірою згори.
Під час підготовки до «Твердого Першотравня» та подальших маршів, мітингів і страйків активістам слід враховувати, що цінність масових мобілізацій значною мірою формується ще на етапі планування. Саме тоді відбувається створення коаліцій, налагоджуються зв’язки між активістами та організаціями, а учасники отримують можливість демократично обговорювати й визначати ключові питання, цілі та вимоги руху. Такі коаліції мають прагнути до максимально широкого залучення різних груп, профспілок і спільнот, а також до організації зборів і асамблей, що забезпечують кожному учаснику право голосу та участь у прийнятті рішень.
Усі – на Першотравень! Усі – на вулиці!
Вперше опубліковано на ресурсах «Голосу робітництва» [Workers’ Voice].