Минуло 18 днів після американо-ізраїльської агресії проти Ірану. Повалення іранського режиму і встановлення контролю над нафтовими запасами країни виявилося складнішою задачею, ніж сподівався Трамп.
Масштаби агресії колосальні: 16 000 бомбардувань, 1500 загиблих (у тім числі керівники іранської диктатури, такі як верховний лідер Алі Хаменеї і голова Ради національної безпеки Алі Ларіджані); понад мільйон переміщених осіб; зруйновані школи, лікарні, фармацевтичні заводи й історичні будівлі; кислотні дощі над Тегераном як наслідок бомбардувань п’ятьох нафтосховищ довкруж столиці.
Але саме асиметрична відповідь Ірану надала конфлікту регіонального характеру та вплинула на світову економіку й міжнародний порядок, а також розколола прихильників Трампа у США.
Крім того, на думку деяких американських військових експертів, запаси надзвичайно дорогих оборонних ракет у агресорів виснажуються швидше, ніж Іран здатен виробляти дешеві ракети й дрони; водночас втрати серед сил агресорів теж зростають, хоча й це приховується цензурою.
Запуск іранських ракет і дронів по арабських країнах, на території яких розміщені американські бази, а також блокада Ормузької протоки продемонстрували неспроможність США захистити ці країни й нав’язали необхідність нової стратегії оборони, не заснованої виключно на присутності військових баз найбільшої військової держави світу.
Блокада Ормузької протоки призвела до зростання цін на нафту на світовому ринку приблизно на 50%, а також до подорожчання морських перевезень, що зачепило всі країни. Наляканий Трамп звернувся по допомогу до європейського та японського імперіалізму, а також до Південної Кореї й Австралії, щоби забезпечити прохід танкерів за допомогою військово-морських сил. Усі вони відмовилися, вказавши на ізоляцію США та наполягаючи на припиненні вогню й дипломатичному врегулюванні.
Іран оголосив, що блокада в Ормузькій протоці має вибірковий характер: країни, які купують нафту з використанням китайської валюти, можуть проходити. Це рішення зробило можливим експорт іранської нафти до Китаю, який також збільшив імпорт російської нафти для забезпечення свого величезного ринку. Це може вплинути на нові контракти з експорту нафти, послабивши американську валюту.
Фактично, у короткостроковій перспективі головним бенефіціаром агресії проти Ірану є Путін. Трамп на 30 днів зняв санкції, що перешкоджали експорту російської нафти. Це рішення збільшило доходи ослабленої російської економіки приблизно на 150 мільйонів доларів на день. Це не завадило російському уряду надавати логістичну інформацію іранському уряду під час війни, жертвою якої він є.
Китай скористався численними кризами, пов’язаними з воєнною агресією проти Ірану, щоб відновити масштабні військові маневри навколо Тайваню. 14 і 15 березня тайванський уряд зафіксував 26 китайських літаків і 7 кораблів навколо острова. У цей самий період Китай також запровадив «вибіркову блокаду» суден, що прямують до Тайваню, надаючи пріоритет китайським суднам, які перевозять життєво важливі електронні компоненти для світової промисловості.
Необхідність для США посилювати військовий захист на Близькому Сході на тлі агресії проти Ірану спричинила дипломатичні кризи та підрив довіри до США.
Одним із прикладів стала нота протесту уряду Південної Кореї від 12 березня проти спроби перенесення передової радіолокаційної системи THAAD із Корейського півострова на Аравійський півострів. Два такі радари були знищені іранськими ракетами, а створення нових систем займе кілька років.
Ізраїль, руйнування Лівану та продовження геноциду в Палестині
Ізраїльська агресія проти Лівану також має вкрай руйнівний характер. Загинули 800 осіб, а близько 800 000 стали внутрішньо переміщеними; крім того, 80 000 сирійців повернулися до Сирії. Бомбардування охоплюють увесь південь країни, а також столицю Бейрут і райони долини Бекаа. Ізраїль видав накази про евакуацію для всього півдня Лівану, включно з містом Сур, що вказує на підготовку військової окупації з метою просування до річки Літані і, можливо, подальшого наступу на столицю.
Однак економічні перспективи держави Ізраїль, які покращилися після перемир’я в Газі, значно погіршилися. Міністерство фінансів прогнозує військові витрати на рівні трьох мільярдів доларів на тиждень, що призведе до інфляції та зростання податків у середньостроковій перспективі. Мобілізація 300 000 резервістів спричинить нестачу робочої сили, а також посилить конфлікти з харедім (ультраортодоксальними євреями, які виступають проти військової служби). Іранські та ліванські дрони й ракети змушують населення за сигналом сирен кілька разів на день укриватися в бункерах, що підриває підтримку війни (що поки зберігається) та посилює відтік ізраїльтян до Європи й США.
Крім того, мета роззброєння ХАМАС та інших сил Опору провалилася. Палестинський опір продовжує боротьбу.
Трамп посилює війну, попри її ціну
У США агресивна війна проти Ірану є непопулярною: її підтримують лише 25%. Навіть вони можуть змінити свою думку по мірі зростання кількості загиблих (яких уже 13) та прискорення інфляції, що практично неминуче.
Вартість цієї війни надзвичайно висока. Цього місяця уряд запросив у Конгресу додаткові 11 мільярдів доларів для покриття початкових витрат.
Скорочення всього на 50 мільярдів доларів із бюджету Пентагону у 850 мільярдів було б достатньо, щоб відновити продовольчу допомогу для чотирьох мільйонів малозабезпечених американців, запровадити безкоштовну дошкільну освіту для всіх і щороку будувати 100 000 одиниць соціального житла. Гасло «Гроші – на робочі місця, а не на війну!» вже лунає на протестних мобілізаціях. Цьому протистоїть жадібність Пентагону, який тепер вимагає додатково ще 200 мільярдів понад свій бюджет для ведення війни.
Ліванський опір веде бої проти ізраїльського вторгнення у районі стратегічно важливого населеного пункту Хіям, поблизу лівано-палестинського кордону. Однак ліванський уряд не має наміру протистояти оголошеному ізраїльському вторгненню. Будучи розколотим, одна його частина прагне прямих переговорів з Ізраїлем за підтримки Франції, але Ізраїль погоджується на переговори лише після окупації півдня країни. Інша частина виступає за початок громадянської війни проти «Хезболли», що полегшило б ізраїльське вторгнення. Єдиним виходом проголошується боротьба проти ізраїльської окупації шляхом загального озброєння населення.
На окупованих палестинських територіях триває геноцид палестинського населення в Газі та на Західному березі. Щодня ізраїльські сили вбивають і ранять палестинців, просуваючись у захопленні земель у Газі (де вже контролюється 60 % території) та на Західному березі спільно із сіоністськими поселенцями. «Рада миру», очолювана Трампом, фактично покриває ці порушення режиму припинення вогню та прав людини.
За словами Франчески Альбанезе, спеціальної доповідачки ООН з прав людини в Палестині, ізраїльська економіка трансформується з «економіки окупації» в «економіку геноциду», тобто, по суті, в те, чим сіоністська держава завжди й була. Йдеться про економіку, засновану на військовій промисловості, мобілізації населення до збройних сил, етнічному очищенні палестинців, територіальній експансії в Лівані та Сирії й прагненні до регіональної гегемонії.
Розбіжності в соціальній базі уряду Трампа посилюються. Трамп обіцяв тримати США осторонь далеких і безкінечних війн. Тому агресія проти Ірану зазнає публічної критики з боку помітних фігур руху MAGA, таких як Такер Карлсон і Стів Беннон. Девід Сакс, радник Білого дому з питань ШІ та криптовалют і мільярдер із технологічного сектору, виступив за якнайшвидший вихід із війни. А директор Національного центру з боротьби з тероризмом США Джо Кент подав у відставку, виступивши проти війни.
Втім, на цей момент Трамп вирішив продовжувати агресію проти Ірану й розглядає можливість захоплення острова Харк (головного центру експорту іранської нафти), а також навіть відправки військ для встановлення контролю над приблизно 400 кілограмами збагаченого урану, які, як припускається, знаходяться під землею на ядерному об’єкті в Ісфахані, у центрі країни.
Будь-які дії Трампа на Харку спричинять іранські бомбардування нафтової інфраструктури країн Перської затоки. Своєю чергою, наземна операція до Ісфахана має високі шанси провалитися. З огляду на ризик того, що швидка перемога обернеться швидкою поразкою, не можна виключати, що американський імперіалізм спробує тим чи іншим чином завершити війну.
Зростають антивоєнні настрої серед населення Ірану
Іранське суспільство поділене на три сегменти. Соціальна база іранської диктатури, деморалізована після розправи над більш ніж 20 000 протестувальників 8 і 9 січня 2026 року та арешту тисяч людей у десятках міст, тепер зміцнилася на тлі військової відповіді режиму на агресію проти країни.
Усередині опозиції скорочується частка тих, хто підтримує американо-ізраїльську агресію: під ударами бомб, що руйнують країну та вбивають мирне населення, такі настрої слабшають. Історичний досвід показує, що імперіалістична агресія приносить лише руйнацію, смерть і тоталітаризм. Крім того, населення усвідомило, що вкрай складно повалити режим за допомогою авіаційних бомбардувань, які вбивають тисячі мирних жителів Ірану.
Монархісти, згуртовані навколо сина колишнього шаха Рези Пехлеві, дедалі більше сприймаються більшістю іранського народу як сили, що підтримали воєнну агресію проти власної країни. Те саме сталося з організацією МЕК, яка в 1980-ті роки підтримала Ірак у війні проти Ірану.
Більшість іранців виступає проти бомбардувань. Однак у пам’яті жива розправа, влаштована Корпусом вартових ісламської революції (IRGC – пасдарани) два місяці тому. Необхідно самоорганізовуватися як усередині країни, так і в діаспорі. У діаспорі слід виходити на вулиці проти імперіалістичної агресії.
Усередині країни потрібно зберігати й розвивати незалежні профспілки, студентські організації, рухи за права жінок та об’єднання пригноблених національностей. У разі наземного вторгнення необхідно підривати сили США та Ізраїлю, наслідуючи приклад європейських партизанів часів Другої світової війни. Після завершення війни активісти по всьому світу мають підтримати відновлення робітничої і народної боротьби: за зарплати, звільнення політв’язнів, права жінок і автономію пригноблених національностей.
За безумовний захист Ірану
Світовий робітничий клас не може займати нейтральну позицію перед обличчям нинішньої імперіалістичної агресії. Від США до Європи, Палестини, Ірану й усього регіону необхідно всіма можливими засобами підтримувати боротьбу Ірану проти агресії США та Ізраїлю. Поразка американського імперіалізму відкриє нові можливості для палестинського спротиву та національно-визвольної боротьби, а також посилить шанси іранських мас із більшою силою відновити боротьбу проти ісламського режиму. Це також послабить авторитарний уряд Трампа, який веде жорстку кампанію проти мігрантів і обмежує демократичні свободи.
На противагу пропаганді Трампа та ЄС, що прагнуть обмежити оборонні й військові можливості Ірану, наша позиція сьогодні — безумовна підтримка в боротьбі Ірану проти імперіалістів і сіоністів. Злочини теократичного режиму проти власного народу не скасовують того факту, що саме іранська держава, і зокрема апарат, контрольований Корпусом вартових ісламської революції, сьогодні становить єдиний реальний військовий фронт, що протистоїть американському імперіалізму. Тому необхідна конкретна солідарність народів світу з його оборонними діями – захист права Ірану всіма засобами відстоювати свій національний суверенітет і підтримка контрнаступу режиму проти ударів по імперіалістичних базах та Ізраїлю. У США, країнах НАТО та всіх державах, військово пов’язаних з американським імперіалізмом (включно з країнами Перської затоки з військовими базами), необхідно вимагати закриття всіх баз США та Європи в регіоні.
Водночас, беручи участь у боротьбі проти США та Ізраїлю, ми не ототожнюємо військову підтримку в протистоянні імперіалістично-сіоністській агресії з будь-якою політичною підтримкою диктатури аятол. Ми залишаємося політичною опозицією іранському режиму, водночас виступаючи частиною військового фронту проти імперіалістичної агресії.
Чи буде можливим, щоб цей військовий фронт, яким сьогодні керує режим, перейшов під керівництво незалежного пролетаріату – покаже лише час. Але на цей момент іранський спротив очолюється режимом, і ми є частиною цього військового фронту. Лише так можна просунутися вперед і в нашій стратегії створення органів боротьби та радянської влади (які поки що не існують) під керівництвом революційної партії, побудова якої є нашою метою.
Проти хибних порівнянь
Хоча в нинішній війні в Ірані поєднуються два завдання – національного визволення і боротьби проти буржуазно-диктаторського режиму, – ми не ставимо між ними знак рівності. Ми не можемо однаково виступати проти США, Ізраїлю та іранського режиму, формуючи уявний «третій табір» іранських мас, нібито розташованих поза війною. Сьогодні захист Ірану не може зводитися лише до захисту «іранських мас», він реалізується через матеріальну підтримку військового фронту, очолюваного реакційним режимом Хаменеї, у всіх його оборонних діях.
Військова агресія Трампа та Нетаньягу проти іранського режиму є агресією проти всього іранського народу, а не лише проти режиму; це напад на національний суверенітет і право народу Ірану самостійно визначати, яку державу, уряд і які економічні та військові програми він хоче мати. У цьому сенсі війна проти агресії є частиною боротьби за національне визволення. Тому критика й політична опозиція режиму мають розглядатися в межах цієї боротьби.
Ми знаємо, що існують іранські та міжнародні ліві, які вважають, що це «не наша війна» і що не слід обирати між Хаменеї та Трампом. Ми відповідаємо їм: щоб іранський народ міг обирати, необхідно передусім розгромити наступ Трампа. Історія, від югославських партизанів до китайських революціонерів, а також уроки провалу МЕК під час іракського вторгнення в Іран і злочини нещодавніх американських окупацій Іраку та Афганістану, показує, що робітничий клас може просунутися вперед лише вступивши в боротьбу проти загарбника. Це можливо лише в тому разі, якщо ті самі сили, які виходили на вулиці в грудні 2025 року та січні 2026 року з гаслами проти Хаменеї, Трампа й Пехлеві, стануть частиною військової боротьби проти імперіалістично-сіоністської агресії.
Класова логіка національної оборони
Як і в усіх національно-визвольних боротьбах, надзвичайно важливо, щоб експлуатовані й пригноблені верстви (робітники, селяни, жінки, національні меншини, студенти) брали участь у військовому спротиві США та Ізраїлю, ні на хвилину не відмовляючись від власних вимог і незалежної організації.
Керівництво іранського режиму, через свою буржуазну природу, не зможе довести завдання національного визволення до кінця.
Іран здатен відбити нинішній наступ США та Ізраїлю, однак методи репресій режиму та ведення ним фактичної громадянської війни проти іранського робітничого класу обмежують оборонну боротьбу проти імперіалізму, оскільки перешкоджають ефективній мобілізації всіх соціальних сил країни для доведення національно-визвольної боротьби до перемоги.
Тому найбільш передові верстви пролетаріату та соціальні рухи, що вже вийшли на боротьбу, мають зберігати здатність до незалежної мобілізації мас у ході цієї війни; вимагати від уряду негайного припинення репресій, практик «громадянської війни», що застосовуються «Басіджем» проти інакодумців, і звільнення всіх політичних в’язнів. Ці соціальні сили сьогодні необхідні для збереження незалежності Ірану перед обличчям США. Крім того, вони мають вимагати, щоб іранський режим (як регулярна армія, так і Корпус вартових ісламської революції) озброїв робітників, особливо в умовах можливого наземного вторгнення імперіалістичних і сіоністських сил. Для цього найбільш організовані верстви робітничого класу й молоді можуть розпочати формування місцевих комітетів селян і бідних робітників, пригноблених меншин, жінок і ЛГБТ+-людей за участі профспілок, щоб вони стали частиною військового фронту проти імперіалістично-сіоністської агресії, використовуючи необхідні тактики.