Чт Кві 18, 2024
Четвер, 18 Квітня, 2024

Ключі для справжнього контрнаступу

Тарас Шевчук

Ті з нас, хто всіма силами підтримує український опірпутінському вторгненню і уважно стежить за ситуацією на фронтах, в останні тижні отримали дуже обнадійливі новини з Південного фронту в Херсонській області.  Українським збройним силам удалося створити невеликий, але міцний плацдарм на лівому березі Дніпра.  Нам не слід перебільшувати масштаби цього прогресу чи поспішати з висновками.  Але ми не можемо ігнорувати його важливість.  Тому що цей наступ супроводжувався виведенням російських окупаційних сил на схід цього регіону і перекидкою кораблів Чорноморського флоту Росії з севастопольської бази в Криму в Новоросійськ.  З іншого боку, інформаційні агентства широко повідомили про відмову Конгресу США направити військову допомогу на суму 60 мільярдів доларів.  Ці факти більш яскраво показують ключові фактори ситуації та можливі перспективи.

Місяць тому ранній прихід зими та відсутність якісного просування українського контрнаступу протягом літа-осені породили безліч спекуляцій та суперечок усередині українського режиму про можливості та труднощі продовження звільнення території країни.  Ці суперечки були посилені та спотворені імперіалістичними засобами масової інформації.  Командувач Збройних сил України Валерій Залужний у статті для The Economist відзначив «технологічний безвихідь» наступу, перехід до «позиційної війни на виснаження» і підкреслив брак зброї та техніки в Україні.  Зеленський публічно відповів, що він дуже «впевнений у перемозі, і немає тупикової ситуації», що «Захід дасть Україні літаки» і все буде добре.  Зеленський заявив, що військові мають «утримуватись від політичних заяв».  З того часу журналістські версії протиріч між ними та всередині режиму помножилися.  Аж до натяків на можливу відставку генерала.  Хоча це було більше схоже на пробну кулю, оскільки в опитуваннях громадської думки популярність Залужного вдвічі вища, ніж Зеленський.

Основна причина протиріч режимупідпорядкування імперіалізму.

 Це та сама причина, яка породжувала і породжує труднощі та перешкоди в контрнаступі.  Сам Залужний говорив про нестачу зброї і перерахував те, що необхідно.  Очевидний факт, що так званий Захід вчасно не надав достатньої кількості зброї.  Це дало російським окупантам девять місяців фори для копання траншів, встановлення трьох ліній протитанкових загороджень і мінних полів на окупованих територіях уздовж більш ніж тисячокілометрового фронту.

 Очевидно, що, незважаючи на лицемірну риторику Байдена та Блінкена, США не хочуть гучної перемоги України.  Ми всі бачили, як за три дні Ізраїль отримав від США зброю, про яку Україна просила півтора роки.  Ми всі були свідками нервових побоювань влад США та ЄС, коли режим Путіна похитнувся через заколот Пригожина та найманців групи «Вагнер».

Чому?  Тому що поразка режиму Путіна-ФСБ спричинить його крах і створить загрозу розпаду Російської Федерації, яка є величезною в’язницею для багатьох пригноблених народів і націй.  Падіння цього режиму також призведе до нестабільності республік Центральної Азії.  Також вони побоюються відсутності контролю за величезним ядерним арсеналом Росії.

 Саме тому американська та європейська влада вважає за краще вести переговори з тюремником Путіним, нехай навіть і ослабленим.

 З цією метою вони шантажують Україну, поєднуючи утримання необхідної зброї з кампанією в ЗМІ про «провал контрнаступу» та посилення тиску на український уряд з метою розпочати «мирні переговори»… з анексіями!  Тобто вони говорять про розділ України, як це було з самого початку вторгнення і потім ще раз нахабно запропоновано старим Генрі Кісінджером – цим старим імперіалістом, нині мертвим – чия остання послуга контрреволюції полягала в тому, що він наполягав на тому, щоб шакал Путін зберіг.  за собою Крим та Донбас.

Тим часом політика уряду Зеленського спрямована на те, щоб обнадіювати народ спокусливими обіцянками: стати «кандидатами на вступ до ЄС» або «отримати гарантії безпеки від НАТО».  А в результаті прирікають трудовий народ дотримуватися диктату лихварів імперіалістичного капіталу, таких як МВФ, який своїми траншами закабалив Україну вже на кілька поколінь уперед.  А парламент, Верховна Рада — це «лігво бандитів», де панують агенти транснаціональних корпорацій та місцевих олігархів, які ухвалюють закони проти робітничих профспілок, студентів та простих людей.

 Очевидно, що в роки війни соціальна нерівність виросла.  Офіційна статистика Національного банку України показує, що збільшилася вдвічі частка населення, яка ледве може дозволити собі купувати продукти харчування.  При цьому частка населення, яка може дозволити собі купувати будь-які предмети розкоші, також зросла вдвічі.  Ось так поляризується українське суспільство.  Надходження до державних фінансів у розмірі 40 мільярдів доларів з-за кордону контролюються тією ж купкою паразитів, які збагачуються на тлі бідності більшості мас.  Тобто до олігархії, що сформувалася, монополізувала великі компанії і капітал у 1990-2000-і роки, додаються нові фінансові групи, що контролюють іноземні кредити.

Висновок зрозумілий: поки президент, його політичний режим та українське військове командування підпорядковуються західним державам, залежать від його зброї і чекають на свою чергу, щоб їх «прикрили» НАТО та інтегрували до ЄС, не тільки контрнаступ під загрозою, але й вся Україна буде приречена на  капітуляцію та нову, ще більшу колонізацію.  І національна незалежність стане пустим звуком.

 Фундаментально змінюючи політику та економіку: ставлячи їх на службу звільнення України

 Необхідно розгорнути потенціал виробництва для звільнення країни, а не для вигоди капіталістичних угруповань, як це відбувається зараз.  Необхідно визначити військову стратегію та тактику, що відповідають наявним озброєнням, а не обіцяним, але не поставленим Заходом.  Сам Залужний вважає безпілотники незамінною пріоритетною зброєю.  Це досить проста, легка у виробництві та дешева зброя, для створення якої в Україні є абсолютно всі умови.  Проте нинішнє виробництво здійснюється приватними компаніями із «законів ринку».  Це виробництво «обмежене і триває не більше 20 днів», за словами військового експерта та полковника запасу Романа Світана.

Але це суперечить характеру уряду Зеленського.  Тому що в плані озброєнь він робить ставку на допомогу Заходу, єдиною метою якого є колонізувати Україну і вести переговори з Путіним про свою частку.  Економіка країни працює задля прибутків олігархів та страждає від систематичного розкрадання «гуманітарної допомоги» та оборонного бюджету чиновниками та капіталістами.

 Виходячи з цієї мети, імперіалісти США, ЄС та олігархічні групи вважають дуже небезпечним навчати робітників користуватися зброєю та озброювати їх, оскільки ці навички та зброя можуть бути звернені проти їхньої власної капіталістичної влади.  І саме ця влада, у розпал російського вторгнення, атакує робітників новими законами.  Народ обурений та деморалізований фактами виїзду дітей чиновників за кордон, коли виїзд за межі країни заборонено для чоловіків призовного віку.  Ще більше народне обурення пов’язане з крадіжкою на всіх рівнях та зневагою до простих людей – наприклад, неплатежами за травми та інвалідність солдатам, або бізнес на торгівлі водою на територіях, які постраждали від руйнування Каховського водосховища.

 У результаті уряд Зеленського підриває оборону зсередини та робить ставку на колоніальну залежність від США та ЄС.  Це зумовлено його капіталістичним класовим характером.  Націоналізація економіки з метою перевести її на військові рейки суперечить прибуткам капіталістів.  А їхня боротьба з корупцією означає, що олігархи та їхні політичні представники нібито боротимуться проти себе, оскільки корупція є частиною їхнього бізнесу.

 Коротше кажучи, мобілізація всіх громадських сил задля національного визволення фінансово невигідна та політично небезпечна для бізнесу та олігархічного уряду Зеленського.  Ось чому він прирікає робітників на ще більші поневіряння, а країну — на абсолютну колоніальну залежність від Сполучених Штатів та ЄС.

Висновок: «глухий кут» не технологічний чи військовий, а політичний і класовий.  І це виявляється у продовженні війни на виснаження та принесенні в жертву життів робітничого класу.  Народ України має все необхідне для перемоги.  Але так само, як національно-визвольна боротьба не може залежати від допомоги іноземних урядів, робітники у цій боротьбі не можуть залежати від корпорацій та їхньої влади.

 Необхідно передати все військове та промислове виробництво до рук держави та під контроль самих робітників.  Тому що український робітничий клас – це 99% тих, хто перебуває на передовій, віддаючи своє життя за суверенітет та цілісність країни.  А також, що менш помітно, йде на жертви задля підтримки економіки.  Але кому належать плоди цієї економіки та всієї країни?  Кому слугує влада української держави?  Ми, робітники, продовжуватимемо боротися за те, щоб Україна була по-справжньому незалежною!  І це буде можливо лише з урядом робітників, а не олігархів, пов’язаних із державами, які ведуть переговори з Путіним щодо поділу України!

 Виготовляти зброю та організовуватись у озброєний народ для звільнення України.

 Проблема сучаснішої зброї, хоч і має велике значення, не є абсолютним фактором.  Навіть якщо найпотужніша зброя недоступна, існує безліч прикладів того, як великі армії зазнавали поразки від менш технологічно розвиненого народного опору – США у В’єтнамі, Іраку та Афганістані, Росія в першій чеченській війні і зараз, відступаючи в самій Україні – завдяки асиметричним методам ведення  війни.

 І це продемонструвало у березні 2022 року народний опір на аеродромі Гостомель та на Київщині.  Масова добровольча організація та озброєння трудящого населення стали вирішальною силою, що зуміла дати відсіч окупантам.  І це було досягнуто за допомогою елементарної зброї, а не завдяки передбачуваній «сучасній західній зброї».  З іншого боку, і на іншому рівні, вміла тактика захисників Авдіївки, або раніше Бахмута, або тих, хто звільнив Харків та Херсонську область та започаткував форпост на лівому березі Дніпра, або поширений партизанський рух на окупованих територіях, який здійснює навіть рейди та диверсії.  у районах, віддалених від українського кордону на території Російської Федерації.  Про цей процес свідчать диверсії у Бурятії на найважливішому тунелі Байкало-Амурської магістралі.

Хоча нинішні людські резерви України не безмежні та втрати відчуваються, вони теж не малі.  І з початку вторгнення і, незважаючи на всі страждання, досі моральний дух наших бійців набагато вищий, ніж у окупаційних військ.  Багато хто з них — вихідці з пригноблених Росією народів та націй, яких там, у РФ, без мотивації кидають на фронт як «гарматне м’ясо».  Саме в цей момент, коли диктатор Путін оголосив про висування своєї кандидатури на новий президентський термін, у кількох регіонах Російської Федерації наростають протести солдатських дружин, які, не наважуючись відкинути війну Кремля, захищаються, вимагаючи «Поверніть наших чоловіків додому!».

 Для того, щоб перемогти окупацію та звільнити Україну, необхідно навчити все населення поводитися з різними видами сучасної зброї.  Тоді не доведеться говорити про «тупики» та «безвихідні ситуації».  Український контрнаступ блокується не лише й не так путінською армією ззовні, як власною капіталістичною владою зсередини.

 Життєво важливі заходи для перемоги

 Націоналізація економіки та переведення її на військові рейки.  Організувати виробництво зброї та матеріалів, необхідних для війни.  Робочий та народний контроль над розподілом продукції.  Забезпечити робітників та простих людей усім необхідним для загального озброєння.  Освіта та навчання можуть бути гарантовані лише робітниками.  Щоб це стало можливим, щоб перемогти путінських окупантів на зовнішньому фронті, необхідно побудувати робочу класову силу, незалежну від олігархічної влади.

 Для просування цієї мети — створення незалежної робочої сили — потрібна солідарна підтримка робітників і народних організацій усіх країн.

 Таким чином, гасло «пролетарі всіх країн, з’єднуйтесь!»  став реальністю завдяки RSISL, Міжнародній профспілковій Мережі солідарності та боротьби, яка з початку вторгнення вже організувала три конвої з гуманітарною допомогою для різних незалежних профспілок України та кампанію зі збору коштів для усунення серйозних наслідків екологічних та гуманітарних катастроф, спричинених війною, як, наприклад, вибух  греблі Каховської ГЕС.

13 грудня 2023

Check out our other content

Больше материалов